1918-1938 pp. було закладено основу майбутньої мережі спеціальної освіти Чехії. Практичні зусилля щодо поліпшення становища дітей-інвалідів супроводжувались теоретичною підтримкою, якій сприяла розробка сфери корекційної педагогіки.
Спеціальні школи були створені не лише як засоби для догляду за дітьми-інвалідами, а також для дітей з психічними або соціальними вадами. На момент їх створення вони мали офіційний статус установ, які допомагають подолати нерівність у соціальній та медичній сфері дітей, яких було важко виховувати у загальноосвітніх навчальних закладах.
На початку 1950-х років надання послуг для дітей-інвалідів ускладнюється загальною економічною кризою. Безжальна боротьба за політичний вплив, обмежені ресурси (фінансові, матеріальні) змусили соціалістичну владу, міністерства охорони здоров’я, соціального забезпечення та освіти маніпулювати дітьми-інвалідами з метою зміцнення власних політичних пріоритетів.
З метою надання послуг дітей було поділено на три критерії: виліковні, здатні до навчання і здатні до часткової соціалізації.
Після Другої світової війни головним критерієм поділу був рівень психічного розвитку, який зумовив початок диференціації щодо установ для дітей-інвалідів. Етап розвитку школи в Чехословаччині після її звільнення від німецьких окупантів в 1945 р виявився особливо складним і суперечливим.
Досліджуючи процеси в освітній політиці навколо дітей-інвалідів у період між повоєнними часами і першим десятиліттям соціалізму, можна відмітити множинні протистояння між різними міністерствами, місцевими та центральними органами влади, адміністраціями та фахівцями, батьками та спеціалістами, що згодом призвело до тривалого взаємного відчуження між ними.
Після 1950 р. була розроблена спеціальна освіта і в той же час це веде до розвитку самостійної педагогічної дисципліни – спеціальної педагогіки.
Таким чином, Чеська Республіка стала країною, де розподіл освіти здійснювався у два потоки. Це була система загальної освіти (дошкільна, початкова, середня) для дітей фізично, розумово та психологічно здорових та дітей, які не відповідали цим складним критеріям здоров’я.
З другої половини 1980-х рр. ідея протистояння педагога і шкільної системи отримує системне втілення: вчителі починають публікувати книги на основі досвіду викладання в «складних» школах, їх книги та біографії екранізуються популярними режисерами.
Методичні розробки, і художні твори актуалізують основні дилеми інклюзії: конфлікт між соціальною інтеграцією і збереженням зв’язків зі своєю спільнотою, між наданням права вибору і необхідністю слідувати домінуючому стилю навчання в непідготовленому середовищі.
1970-1989 рр. були випадки включення дитини з обмеженими можливостями в клас звичайного типу, але освіта цих учнів була повністю покладена на плечі школи і конкретних учителів. Необхідно було вирішувати питання персоналу.
Незважаючи на всі зусилля, освітня система не змогла охопити всіх учнів з обмеженими можливостями. За межами шкільної системи залишилися діти з поєднанням різних видів порушень, для яких не було відповідної школи, а також діти з високим ступенем психічної недостатності.
З поділом освіти на дві течії була розділена і підготовка вчителів. Навчальний курс підготовки вчителів отримав назву «Педагогічна освіта для шкіл і молоді, яка потребує особливої уваги». У процесі вивчення інших дисциплін студенти не вивчали проблеми дітей з обмеженими можливостями.
Після листопаду 1989 року настав період спеціальної освіти. Важливими постатями, що визначають розвиток галузі, є професор Франтішек Кабеле, професор Марі Віткова, професор Ян Єсенський, доцент Ярослав Кисучан, доцент Марія Черна, доцент Іва Шварцова та інші.
1989 рік приніс громадянам Чеської Республіки не лише демократію, але й багато інших змін в їхньому житті, які вагомо вплинули на освіту та навчання. Поняття «інтеграції» та «інклюзії» стають визначальними. Виникає соціальна інтеграція у плані рівноправного включення у суспільство, а також інтеграція та інклюзія як процес включення в освіту.
У 90-х роках відбулася поступова інтеграція дітей з інвалідністю у загальноосвітні школи. Велике значення мало прийняття Закону про початкові школи у 1991 році, в якому вперше згадується про можливість інтеграції дітей-інвалідів у загальноосвітні навчальні заклади.
90-ті роки ХХ століття стали часом науково-педагогічних і суспільно-політичних пошуків шляхів розвитку чеського освіти, бурхливих дискусій і появи проектів, програмних документів, концепцій в цій області.
У 2000 році Міністерством освіти, молоді та спорту розроблено та опубліковано документ «Звернення до десяти мільйонів», що містить аналіз стану і можливих напрямків розвитку чеської системи освіти. Документ був опублікований у пресі і в Інтернеті для широкої дискусії.
У «Зверненні» говорилося, що модернізація чеської освіти спрямована, перш за все, на: зміну цілей і змісту освіти; зміну традиційного виду освітніх установ; розширення можливостей отримання освіти; підтримку роботи вчителів і школи та формування найкращих умов для підвищення якості освіти.
