"Антиутопія у світовій літературі"

Lisää tämän kaltaisia

"Антиутопія у світовій літературі"

luonut Павло Тищенко

Ментальна карта "Дякую Богові, що дав мені народитися українцем" (про життя та творчість українського письменника Олеся Гончара) (03.04.1919-14.07.1995)

luonut Полтава Бібліограф

Переклад

luonut Anhelina Huk

Філологія

luonut Олександра Дмитрівна Бородкіна

"Антиутопія у світовій літературі"

СПІЛЬНІ ОЗНАКИ УТОПІЇ ТА АНТИУТОПІЇ 1. Настанова на художнє моделювання (зображення у творі певної моделі суспільної системи, яка є об'єктом аналізу автора). 2. Дослідження й прогнозування соціальних явищ і тенденцій, їхня проекція на майбутнє. 3. Використання фантастики (соціальної або наукової) з метою художнього експериментування з реальністю. 4. Відображення уявлень про державний устрій (гуманний або антигуманний). 5. Прагматичний пафос — спрямованість на дійсність, яка має бути переосмислена, змінена, удосконалена. 6. Актуальні соціально-філософські проблеми, пов'язані з певною історичною добою, розвитком суспільства.

Розвиток антиутопії у ХХ-ХХІ ст

Критика згубних наслідків соціалістичного експерименту та радянської ідеології втілена в антиутопіях «Ми» (1920) Є. Зам'ятіна; «R.U. R» (1920) К. Чапека; «Дияволіада», «Фатальні яйця», «Собаче серце» (1924-1925), «Майстер і Маргарита» (1928-1940) М. Булгакова; «Чевенгур» (1926-1929), «Котлован» (1929-1930) А. Платонова; «Який чудесний світ новий!» (1932) О. Гакслі; «Колгосп тварин» (1945) і «1984» (1949) Джорджа Орвелла; «451 градус за Фаренгейтом» (1953) Р. Бредбері; «Говорить Москва» (1962) Ю. Даніеля та ін. Переважна більшість цих творів була заборонена в СРСР (зокрема, в Україні) до кінця 1980-х — початку 1990-х років.

Остаточне утвердження літературного жанру антиутопії та її відмежування від утопії відбувається в першій половині ХХ ст. внаслідок революційних процесів та активних соціальних експериментів у Росії та інших країнах Східної Європи, Першої та Другої світових війн, поширення в Західній Європі фашизму, а в СРСР — радянської ідеології, які викликали потужний духовний спротив насильству засобами художньої літератури.

Утопія

Термін «утопія» сьогодні міцно асоціюється з жанром фантастики, що зображає ідеальний або максимально наближений до ідеалу суспільний устрій. Похідний від нього жанр антиутопії, доводячи до абсолюту тривожні суспільні, політичні чи інші тенденції, попереджає про їхні ймовірні фатальні наслідки. Появою цих жанрів, як і самого поняття утопії, ми завдячуємо святому Томасові Мору – англійському політичному діячу, мислителеві й мученику.

Утопія як літературний жанр - це абстрактна модель ідеальної соціальної системи, що відповідала уявленням письменника про гармонію людини і суспільства. Коріння жанру сягали фольклору, біблії, філософських трактатів та інших творів.

Утопія трактувалася як країна, яка була досконалою, країна мрій про щастя, зображення досконалого суспільного устрою, позбавленого наукового обґрунтування; довільне конструювання ідеалів; загальна назва планів, проєктів для реалізації яких немає практичних підстав, нездійсненні плани соціальних перетворень; сукупність соціальних ідей, лозунгів, цілей, які мають відтінок популізму.

Антиутопія

Антиутопія виникає й утверджується на основі утопічної традиції, а також у процесі розвитку націй та держав у різних регіонах світу. Елементи антиутопії виявилися в Біблії («Об'явлення Івана Богослова»), фольклорі та міфах народів світу (про підземне царство, помешкання страховиськ, небезпечні країни). Першими літературними антиутопіями вважають твори «Левіафан» (1651) Т. Гоббса, «Байка про бджіл» (1714) Б. Мандевіля, «Мандри Лемюеля Гуллівера» (1726-1727) Дж. Свіфта, «Расселас» (1759) С. Джонсона та ін.

А. Гольбейн. Острів Утопія. Ілюстрація до третього видання «Утопії» Т. Мора. 1518 р.

Антиутопія є логічним розвитком утопії і формально також може бути віднесена до цього напрямку. Однак, якщо класична утопія концентрується на демонстрації позитивних рис описаного в творі суспільного устрою, то антиутопія прагне виявити його негативні риси. Важливою особливістю утопії є її статичність, в той час як для антиутопії характерні спроби розглянути можливості розвитку описаних соціальних пристроїв (як правило — в сторону наростання негативних тенденцій, що нерідко призводить до кризи і обвалу). Таким чином, антиутопія працює зазвичай з більш складними соціальними моделями.

Антиутопія — зображення у художній літературі чи кінематографії небезпечних наслідків, пов'язаних із експериментами над людством задля його «поліпшення», певних, часто принадливих, соціальних ідеалів, антитеза утопії. До II половини XX століття домінантним жанром була соціальна антиутопія, але після II СВ з'явилися жанрові різновиди антиутопії, зокрема гротескно-сатиричної, філософсько-психологічної та інтелектуально-іронічної спрямованості. Усвідомлення негативних наслідків діяльності людини — науково-технічного прогресу, урбанізації, масштабних впливів на природу, перегонів з озброєння сприяло створенню нових моделей антиутопії: екологічної, технологічної, політичної тощо.