Досвід інклюзивної освіти в Чехії

Plus de détails

SMM

par #00FF00Linpux .

Семінар директорів ІРЦ "Організаційно-методичні засади діяльності ІРЦ"

par Бражнікова Тетяна

Самооцінювання освітніх та управлінських процесів і школі та внутрішня система забезпечення якості освіти

par КЗ Черноземненська ЗОШ

Міжнародні стандарти електронних навчальних матеріалів і систем управління навчанням

par Алена Рукина

Досвід інклюзивної освіти в Чехії

Асистент вчителя та асистент дитини

Особистий асистент дитини. Це людина, яка працює на півставки. Зазвичай, це пенсіонер чи студент, який допомагає саме школяру — сприймати завдання (наприклад, за вад слуху чи ментальних порушень), дотримуватися загальноприйнятих правил поведінки, заспокоюватися (скажімо, за аутизму). Про цей вид допомоги батьки мають подбати самі: оплачувати асистентів дитини або звернутися до благодійних фондів (у більшості випадків фінансують саме вони).

Асистент учителя — людина, яка допомагає гармонізувати роботу класу (17–30 учнів) та дитини з особливими освітніми потребами. Така допомога вимагає меншої кваліфікації, ніж у вчителя, не потрібно вищої педагогічної освіти. Достатньо матури (аналог українського ЗНО) та 120-годинних курсів. Проте асистент вчителя не має права вести уроки або адаптувати програму, а лише виконує адаптаційні завдання вчителя.

Використані джерела

Інклюзія в Чехії

Досвід інклюзивної освіти

Поетапне становлення ІО

1990 рр.– поступова інтеграція дітей з інвалідністю у загальноосвітні школи. «Закон про початкові школи» (1991 р.) — вперше згадується про можливість інтеграції дітей з інвалідністю в ЗЗСО.

1989 р.– поняття «інклюзія» та «інтеграція» стають визначальними. Виникає соціальна інтеграція у плані рівноправного включення у суспільство, а також інтеграція та інклюзія, як процес включення в освіту.

1970-1989 рр.– спроби введення дитини з ООП в загальноосвітній заклад. Освітня система не могла охопити всіх учнів з обмеженими можливостями. За межами школи залишились діти з поєднанням різних порушень, а також діти з високим ступенем психічної недостатності.

1980 р.— вчителі публікують свої книги на основі досвіду викладання в «складних» школах. Виходять фільми, де висвітлюються проблеми з інклюзивною освітою, дітьми з ООП.

1950 р.- розроблена спеціальна освіта, виникнення нової галузі– спеціальної педагогіки. Розподіл освіти здійснювався у два потоки: 1) система загальної освіти (дошкільна, початкова, середня) для дітей фізично, розумово та психологічно здорових дітей; 2) для дітей, які не відповідали критеріям першого потоку.

Після Другої світової війни головним критерієм поділу був рівень психічного розвитку дитини. Розвиток школи після війни був дуже складний. Розбіжності в думках влади, вчителів, батьків щодо розвитку інклюзивного навчання.

1950 р.– економічна криза, надання послуг дітям з ООП ускладнюється. З метою надання послуг дітей було поділено на три категорії: виліковні, здатні до навчання, здатні до часткової соціалізації.

1918-1938 рр.– закладено основу майбутньої спеціальної освіти. Спеціальні школи були створені також для дітей з психічними та/або соціальними вадами. Ці школи мали офіційний статус установ і боролись з дискримінацією.