Карта знань

Więcej takich

Педагогіка як наука

przez Дар’я Вікторівна Басараб

Філологія

przez Александра Савчук

Київський університет імені Бориса Грінченка:

przez Лора Кли

Функції ЗМІ

przez Валерія Андріївна Пташніченко

Історія та методологія порівняльно-педагогічних досліджень.

Американські вчені Г.Ноа та М.Екстейн у 1969р. розробили періодизацію, яка базується на мотивації, що рухає дослідниками. Г. Ноа та М.Екстейн виокремлюють п’ять періодів у розвитку порівняльної педагогіки

Періодизація українського компаративіста А.Сбруєвої, розроблена на основі досліджень зарубіжних та російських вчених, охоплює п’ять періодів

Періодизація, запропонована португальським ученим А.Новоа, включає чотири часові періоди, останній з яких розпочинається з 2000р.

Пов’язуючи глобалізацію з культурною дифузією, прозорістю національних кордонів, міграцією, Н.Лавриченко наголошує, що освітні явища починають розглядатися сучасними компаративістами у глобальному вимірі. Це уможливлює виокремлення спільностей на рівні груп країн, актуалізуючи водночас валідне представлення національних позитивів

Наприкінці 50-х рр. ХХст. розпочинається новий період розвитку методологічних засад порівняльної педагогіки, який відбувається під впливом наукового методу. Врезультаті активних дискусій відбувається зміна гуманістичної парадигми на наукову –нова генерація компаративістів, серед яких Г.Ноа, М.Екштейн, А. Казаміас та ін., відзначали, що в умовах швидкого економічного розвитку, відкриттів у точних науках та демократизації країн Європи, Америки та інших континентів історико -гуманістичний підхід до проведення порівняльно-педагогічних досліджень був

«ненауковий та, відповідно, не міг встановити причинно- наслідкові зв’язки і забезпечити базу для покращення функціонування власної системи освіти»

«надто макроскопічним у своїй перспективі, надто амбіційним у своїх цілях, надто якісним у своїх методах та, передусім, не відповідав новим потребам тогочасних суспільств»

Зарубіжні та вітчизняні науковці розробили декілька періодизацій розвитку порівняльної педагогіки у світовому освітньому просторі. Так, у 1964р. англо американський учений Дж. Бірідей у праці «Порівняльний метод в освіті»запропонував три періоди розвитку порівняльної педагогіки

Третій період «аналізу»

Третій період може розглядатися продовженням другого. Інновацією стало започаткування системного погляду на освітню галузь з метою отримання валідної панорами освітнього феномену.

Перший період «запозичень»

Другий період«передбачення»

Період став часом застосування так званого «підготовчого періоду, перед тим як робити запозичення кращої практики», який асоціюється з необхідністю дослідження соціального контексту розвитку освіти.

Асоціюється Дж.Бірідеєм з ім’ям М.А.Ж.Паризького та характеризується збиранням описових даних з метою виокремлення кращих практик однієї країни для застосування в іншій.

Узагальнивши проведені світовими компаративістами дослідження, коротко інтерпретуємо ґенезу порівняльної педагогіки з позиції авторського бачення розвитку її методологічних засад.

Характеризуючи перший період(до ХІХст.), необхідно вести мову про найбільш примітивні порівняльно- педагогічні дослідження, які робилися мандрівниками. Повернувшись на батьківщину, вони на власний розсуд складали описи оригінальних освітніх практик у зарубіжних країнах, наголошуючи на їхній екзотичності.

Другий періодпов’язаний із першим науковцем-компаративістом М.АЖ.Паризьким, який у праці«Нариси і попередні нотатки до дослідження з порівняльної педагогіки»’ увів у термінологічне поле педагогіки терміни «порівняльна педагогіка та «порівняльне виховння» , сформулював мету, предмет, функції та методи порівняльне-педагогічних досліджень

Третій період вніс ключові положення педагогічної компаративістики: –освіта нерозривно пов’язана із суспільством: державною системою, економікою, сім’єю, церквою. –практична користь від порівняльних досліджень систем освіти полягає в тому, що ми починаємо краще розуміти нашу власну систему освіти

подтема

Із середини 70-х розпочинається новий періодв еволюції методологічних засад світової компаративістики, пов’язаний і використання методології суспільних наук.

З 90-х років під патронатом двох найупливовіших між народних організацій, які на той час опікувалися проблемами планування та фінансування освіти, –Світового банку та ЮНЕСКО –стартує новий період порівняльно-педагогічних досліджень, теоретичним підґрунтям для яких слугує теорія людського капіталу

Отже, порівняльна педагогіка на сучасному е тапі, активно розвиваючись під впливом глобалізаційних факторів, збагачується новими характеристиками, примножуючи старі.

У ХХІст. розпочинається період, який можна охарактеризувати як полівимірний –глобалізація формує нове середовище для порівняльно-педагогічних студій, у якому модернізуються існуючі та народжуються нові напрями і методи світової компаративістики.

Послідовники М.Седлера,представники гуманістичної/ідеалістичної парадигми порівняльно-педагогічних досліджень–А.Кендел, Р.Уліч та У.Брікман, Ф.Шнайдер, Н.Ганс, пік досліджень яких припадає на 30–50-ті рр.ХХст.–були переконані, що освіта не ізольована від суспільства та перебуваєпід впливом усіх трансформацій, які характеризують його розвиток.

Деякі представники гуманістичної/ідеалістичної парадигми , які отримали назву «історики», наполягали на обов’язковому дослідженні історії країни, система освіти якої була предметом розгляду, трактуючи роль порівняльної педагогіки як «пояснення», що автоматично відносило її до рангу історії освіти