Розвиток Реформації у Західній Європі

Mer som dette

Внешняя политика эпохи принципата

Ved Артем Князян

Юридичні факти

Ved Zhenia Taras

Проблема легкої доступності підлітків до закинутих будівель в Києві

Ved Володимир Віталійович Юхновець

Международный порядок по правилам : три постулата, необходимых для восстановления стабильности в мировом сообществе.

Ved Alana Weinsberg

Розвиток Реформації у Західній Європі

Ульріх фон Гуттен

Слідом за рухом радикального бюргерського угруповання, що супроводжувався стихійними виступами народних мас, у країні відбувся виступ імперського лицарства. У 1522 році частина лицарів на чолі з Ульріхом фон Гуттеном і Францом фон Зіккінгеном, незадоволені своїм становищем в імперії, підняли повстання, проголосивши себе продовжувачами справи Реформації. Завдання піднятому Реформацією руху Гуттен бачив у тому, щоб підготувати весь німецький народ до такої війни, яка приведе до піднесення лицарства і перетворення його в панівну політичну силу у визволеній від римського засилля імперії. Дуже швидко лицарське повстання було придушене, але воно показало, що прагнення Лютера здійснити Реформацію мирним шляхом вже не здійсняться.

Франц фон Зіккінген

Прикріплення 95-ти тез до дверей Віттенбергського університету

В місті Віттенберг розгорнувся бюргерський рух, на чолі якого стали Андреас Карлштадт і Габріель Цвіллінг. Учасники руху вимагали негайних радикальних перетворень, зокрема засуджували католицькі меси, схвалювали ліквідацію чернечих обітниць і вихід ченців з монастирів, нерідко при цьому висловлюючи своє невдоволення у формі погромів католицьких храмів. На противагу «тілесному заколоту» Цвіллінга і Карлштадта, Лютер запропонував ідею «духовного заколоту» (мирного шляху Реформації), яка не отримала широкої підтримки серед населення.

Мартін Лютер

Безпосереднім початком Реформації вважають поширення Лютером персональних листів-звернень, в яких він доводив, що спасіння та Божа милість досягаються завдяки вірі, а не сповіді в гріхах. Загальним суспільним поштовхом стала публікація латинською 25 жовтня 1517 року в місті Віттенберзі заклику до теологічної дискусії у вигляді 95 тез, в яких йшлося про гріх та кару, і особливо критикувалась торгівля індульгенціями. Церковно-релігійний рух, ініційований Мартіном Лютером, спричинив розрив єдності західно-європейської церкви — появу національних церковних спільнот та виникнення нової теології протестантизму. Ідея реформації церкви «носилася у повітрі» в добу Гуманізму епохи Відродження, так само як ідеї відродження мистецтва й науки.

95 тез Мартіна Лютера

Західна схизма

Передумовою до Реформації була криза папства у XIV–XV ст. — західна схизма. Це розкол у римо католицькій церкві (1378–1417). На час її закінчення три особи одночасно вважали себе справжнім папою Римським. Розкол, причиною якого були радше політичні, а не теологічні суперечки, закінчився на Констанцькому соборі (1414—1418).

Наслідки Реформації

Культурні. Стверджуючи необхідність постійного читання Біблії, яку протестанти вважали джерелом віровчення, Реформація чинила помітний вплив на систему освіти в протестантських країнах, а отже, і на народну грамотність. Саме протестантами закладено фундамент сучасної масової державної школи, без якої неможливий суспільний і технічний прогрес

Політичні. Реформація спричинила виникнення нових християнських віровчень, церков, конфесійних спільнот, що мали не надетнічний, а переважно національний характер. Новоутворені протестантські церкви тепер пов’язувались із певними державними або етнічними спільнотами. Це створювало умови для становлення в Європі держав національного типу

Економічні. Великий вплив Реформація зробила на економіку, на формування культури підприємництва.

Релігійні. Основним наслідком Реформації стала поява протестантських церков. Лютеранство як офіційна релігія поширилось у північно-східній Німеччині, Скандинавських країнах, Прибалтиці. Кальвінізм набув статусу державної релігії в Нідерландах В Англії, наприклад, поширюються такі кальвіністські відгалуження, як пуритани та індепенденти, у Шотландії – пресвітеріани, у Голландії – гомаристи й армініани й т. ін. Невдовзі з’явилися також інші відгалуження протестантизму: англіканізм, социніанство, методизм, анабаптизм. Виникають пізноьопротестантські течії, як-от: баптисти, п’ятидесятники, адвентисти тощо.

Аугсбурзький релігійний мир 1555 р.

Війни між католиками та протестантами в Німеччині (відомі як Шмалькаденські) тривали з перемінним успіхом і завершилися в 1555 р. підписанням Ауґсбурзького релігійного миру. Цей документ підтвердив завоювання протестантів у Німеччині. Лютеранство отримало право повноправного, офіційно визнаного релігійного культу на всій території країни. Влада князя відтепер поширювалась і на релігію за правилом «Чия влада, того й віра». Ауґсбурзький релігійний мир на деякий час припинив релігійну ворожнечу між католиками й протестантами в Німеччині. Водночас він підтвердив розпад Священної Римської імперії на католицькі князівства (південний захід Німеччини) і протестантську північ.

Аугсбурзький рейхстаг 1530 р.

На рейхстазі 1530 р. в Ауґсбургу помічник М. Лютера – Філіпп Меланхтон – представив імператору документ «Ауґсбурзьке сповідання», у якому – викладено віросповідну доктрину лютеранства. Однак імператор Карл V учергове відмовився вести переговори з протестантами, після чого протестантські князі та низка імперських міст, що їх підтримувала, уклали між собою Союз для «захисту Реформації від імператора й католицької церкви, що його підтримувала».

Селянська війна Томаса Мюнцера 1524–1525 р.р.

Селянська війна стала наслідком тлумачення селянськими масами ідей Реформації як заклику до соціальних перетворень. Багато в чому цим настроям сприяло вчення Томаса Мюнцера, який у своїх проповідях закликав до заколоту, соціально-політичного перевороту. Однак нездатність селянських мас і бюргерства згуртуватися у спільній боротьбі призвела до поразки війни. Селянська війна погіршила становище селян, оскільки озлоблене дворянство з особливою старанністю стало накладати на селян побори та повинності. Спустошення цілих областей, розпад частин нації, що зростав, послаблення реформаційних прагнень, придушення політичного життя, взаємна недовіра народу й уряду — такими були невтішні результати руху.