Розвиток Реформації у Західній Європі

Więcej takich

Факторы социализации. Макрофакторы.

przez Андреева Дарья

Выступление президента Гватемалы Сесара Бернандо Аревало де Леона

przez Roya Gurbanova

Выступление Е.П. Министра иностранных дел Султаната Оман Саида Бадр бен Хамад бен Хамуд аль-Бусаиди

przez Ekaterina Chebanenko

ІІ світова війна

przez vitalik demyanchuk

Розвиток Реформації у Західній Європі

Ульріх фон Гуттен

Слідом за рухом радикального бюргерського угруповання, що супроводжувався стихійними виступами народних мас, у країні відбувся виступ імперського лицарства. У 1522 році частина лицарів на чолі з Ульріхом фон Гуттеном і Францом фон Зіккінгеном, незадоволені своїм становищем в імперії, підняли повстання, проголосивши себе продовжувачами справи Реформації. Завдання піднятому Реформацією руху Гуттен бачив у тому, щоб підготувати весь німецький народ до такої війни, яка приведе до піднесення лицарства і перетворення його в панівну політичну силу у визволеній від римського засилля імперії. Дуже швидко лицарське повстання було придушене, але воно показало, що прагнення Лютера здійснити Реформацію мирним шляхом вже не здійсняться.

Франц фон Зіккінген

Прикріплення 95-ти тез до дверей Віттенбергського університету

В місті Віттенберг розгорнувся бюргерський рух, на чолі якого стали Андреас Карлштадт і Габріель Цвіллінг. Учасники руху вимагали негайних радикальних перетворень, зокрема засуджували католицькі меси, схвалювали ліквідацію чернечих обітниць і вихід ченців з монастирів, нерідко при цьому висловлюючи своє невдоволення у формі погромів католицьких храмів. На противагу «тілесному заколоту» Цвіллінга і Карлштадта, Лютер запропонував ідею «духовного заколоту» (мирного шляху Реформації), яка не отримала широкої підтримки серед населення.

Мартін Лютер

Безпосереднім початком Реформації вважають поширення Лютером персональних листів-звернень, в яких він доводив, що спасіння та Божа милість досягаються завдяки вірі, а не сповіді в гріхах. Загальним суспільним поштовхом стала публікація латинською 25 жовтня 1517 року в місті Віттенберзі заклику до теологічної дискусії у вигляді 95 тез, в яких йшлося про гріх та кару, і особливо критикувалась торгівля індульгенціями. Церковно-релігійний рух, ініційований Мартіном Лютером, спричинив розрив єдності західно-європейської церкви — появу національних церковних спільнот та виникнення нової теології протестантизму. Ідея реформації церкви «носилася у повітрі» в добу Гуманізму епохи Відродження, так само як ідеї відродження мистецтва й науки.

95 тез Мартіна Лютера

Західна схизма

Передумовою до Реформації була криза папства у XIV–XV ст. — західна схизма. Це розкол у римо католицькій церкві (1378–1417). На час її закінчення три особи одночасно вважали себе справжнім папою Римським. Розкол, причиною якого були радше політичні, а не теологічні суперечки, закінчився на Констанцькому соборі (1414—1418).

Наслідки Реформації

Культурні. Стверджуючи необхідність постійного читання Біблії, яку протестанти вважали джерелом віровчення, Реформація чинила помітний вплив на систему освіти в протестантських країнах, а отже, і на народну грамотність. Саме протестантами закладено фундамент сучасної масової державної школи, без якої неможливий суспільний і технічний прогрес

Політичні. Реформація спричинила виникнення нових християнських віровчень, церков, конфесійних спільнот, що мали не надетнічний, а переважно національний характер. Новоутворені протестантські церкви тепер пов’язувались із певними державними або етнічними спільнотами. Це створювало умови для становлення в Європі держав національного типу

Економічні. Великий вплив Реформація зробила на економіку, на формування культури підприємництва.

Релігійні. Основним наслідком Реформації стала поява протестантських церков. Лютеранство як офіційна релігія поширилось у північно-східній Німеччині, Скандинавських країнах, Прибалтиці. Кальвінізм набув статусу державної релігії в Нідерландах В Англії, наприклад, поширюються такі кальвіністські відгалуження, як пуритани та індепенденти, у Шотландії – пресвітеріани, у Голландії – гомаристи й армініани й т. ін. Невдовзі з’явилися також інші відгалуження протестантизму: англіканізм, социніанство, методизм, анабаптизм. Виникають пізноьопротестантські течії, як-от: баптисти, п’ятидесятники, адвентисти тощо.

Аугсбурзький релігійний мир 1555 р.

Війни між католиками та протестантами в Німеччині (відомі як Шмалькаденські) тривали з перемінним успіхом і завершилися в 1555 р. підписанням Ауґсбурзького релігійного миру. Цей документ підтвердив завоювання протестантів у Німеччині. Лютеранство отримало право повноправного, офіційно визнаного релігійного культу на всій території країни. Влада князя відтепер поширювалась і на релігію за правилом «Чия влада, того й віра». Ауґсбурзький релігійний мир на деякий час припинив релігійну ворожнечу між католиками й протестантами в Німеччині. Водночас він підтвердив розпад Священної Римської імперії на католицькі князівства (південний захід Німеччини) і протестантську північ.

Аугсбурзький рейхстаг 1530 р.

На рейхстазі 1530 р. в Ауґсбургу помічник М. Лютера – Філіпп Меланхтон – представив імператору документ «Ауґсбурзьке сповідання», у якому – викладено віросповідну доктрину лютеранства. Однак імператор Карл V учергове відмовився вести переговори з протестантами, після чого протестантські князі та низка імперських міст, що їх підтримувала, уклали між собою Союз для «захисту Реформації від імператора й католицької церкви, що його підтримувала».

Селянська війна Томаса Мюнцера 1524–1525 р.р.

Селянська війна стала наслідком тлумачення селянськими масами ідей Реформації як заклику до соціальних перетворень. Багато в чому цим настроям сприяло вчення Томаса Мюнцера, який у своїх проповідях закликав до заколоту, соціально-політичного перевороту. Однак нездатність селянських мас і бюргерства згуртуватися у спільній боротьбі призвела до поразки війни. Селянська війна погіршила становище селян, оскільки озлоблене дворянство з особливою старанністю стало накладати на селян побори та повинності. Спустошення цілих областей, розпад частин нації, що зростав, послаблення реформаційних прагнень, придушення політичного життя, взаємна недовіра народу й уряду — такими були невтішні результати руху.